maksymsamadov:what is ukraine?

Це – одночасно Анті-Європа та Анті-Росія. Це звучить парадоксом, адже питання з часів Хмельницького стояло так: або у Європу, або з Росією. Але насправді таке бінарне мишлення призвело до того, що зараз Україна знаходиться у найкритічнішому становищі від часів її утворення – ментальность українців розщеплено цім вічним питанням, геополітичні міркування базуються на снах Людміли Кучми (якщо дружині Президента наснивсь чоловік, Україна приймає рішення на користь ЄС, якщо жінка – то Росії), і навіть непохильний залізний прем’єр Янукович підхопив енуреза на нєрвній почві.

Ідея про вибір була нав’язана Україні ззовні, в той час як свята правда в тому, що українцеві ніхто не потрібен. Країна наша водночас є проєкцію Росії на Запад (за розміром Україна є найбільшою країною Європи), в той час як в очах росіянина Україна втілює Захід – з великою, довгою історію (в ті часи коли на території Росії далекі предки москалів куталися в шкури вбитих звірів, в Україні горді трипільці винаходили писемність; історія сучасної України, власне, лише починається о III тис. до нашої ери). Таким чином, і вишуканий європеець з моноклем в очах, і дикий москаль бажали смерті нашого народу майже весь час.

Але ж він вистояв, і не останнім чином тому, що українець – то не просто штамп у паспорті чи довгі вуса та пристрасть до сала. Це водночасно сакральна традиція та кровне родство. Апокріфічна „Книга Шевченка-Пралюдини” змальовує це так:

„...що українці походять не від Адама, а від самого Господа Бога – нібито, розчарований після вигнання Адама з раю, Саваоф створил нову людину, яку наділив всіма цнотами, і нарік йому ім’я – Шевченко.

І поселив тую людину Господь Бог біля себе – на схилях дніпровських, і побудував Шевченко Київ, Чернігів, Полтаву та Дніпродзержинськ та інші міста українські, і побачив Саваоф, що це – добре, і відпочив від праць своїх. А Шевченко підкорив Дніпро, послав людину в Космос і опанував атомну енергію, трохи не завоював світ, а потім зрозумів, що краще України нічого нема, і сів на березі Чорного моря, і заплакав.

І народжував Шевченко дітей від дочок Адамових, і нарік їм ім’я – українці. І поселив Шевченко діточок своїх на тій землі, що Бог був подарував йому, а розшматував тіло своє на Ліво- и Правобережну Україну, і поставив заповіт народу свому: жити у злагоді, в мирі – як в людині ліва рука у злагоді із правою, так само і півкулі мозку, і навіть яйця. І там, де тікла кров Шевченка, земля перетворилася на чорнозем,тому в Україні з тих пір найродючі землі. Але не вмер Шевченко, душа його живе в українському народі, тільки роздроблена.

І коли всі українці второпають, що вони і є одне те cаме, і не лишиться серед них ані галічанина, ані донбасівця, ані бодай одесита чи ньюйоркера, то пробіжить між ними на кшталт електричного струму, і здригнеться земля, і повстане Шевченко, і розправить члени свої, і буде як правити світом впродовж двох тисяч років.„

Серед першочергових та найважливіших для національного Космосу кроків було б прийняття всіма українцями єдиного прізвища – Шевченко. Сама етика мусить бути виправленою з урахунком того, що українці – то істоти більш перфектні, ніж решта людей. Етичний принцип українця має бути таким: „Роби все, що хочеш, але не роби лиха іншому українцю чи українці.” Цей етічний принцип має бути наріжником для всіх українців. І ось коли всі українці зрозуміють цю свою особливу місію, і стануть подібними один до oдного, наступить час Небесної України. От як написано:

„Кожного українця Господь за вуса підниме до раю, подивиться у очі:

-Опанас Шевченко? – Так, Боже!
- Назар Шевченко? – Я, пане Єгова!
- Гнат Шевченко? – Так, добродію!
- Проходьте, діти мої, - і вже назавжди закроє рай, бо після українців не залишиться святих людей на Землі, бо москаль п’є, жид багатіє, італієць їбеться поза шлюбом, а голандці скрізь підараси.”